Бабак майже ввесь час знаходиться у норі. Важко повірити, що цей піщано-жовтий або бурий товстун на коротеньких лапках зі звичками землекопа та сінокосця родич білки.
Тварина розповсюджена у степових та гірських районах Євразії та Північної Америки. Бабаки уникають лісів, оселяються великими колоніями на відкритих пагорбкових місцевостях або високо у горах на альпійських луках. Довжина тіла бабака — 50—70 см, маса — 3— 9 кг, довжина хвоста — 20—30 см.

Нори бабаків складні і дуже глибокі — від 5 до 8 м від поверхні землі. Домівки мають багато ходів, які тягнуться на 15—20 м у різні боки від гнізда - камери, яка завжди влаштовується у непромерзаючих шарах ґрунту. У цій камері турботливі батьки виховують малюків. Нори бабаків завжди чисті, сухі та теплі. Влітку бабак весь день пасеться на луках. Присівши на задні лапки, він спритно підгризає траву гострими, як леза, зубами. За допомогою кігтистих лап тварина дістає із землі смачні корінці, бульби та цибулини. Наївшись, бабак лягає відпочивати у норі, а коли прокидається, то знову починає їсти. І так весь час. Від безтурботного життя бабак жиріє, живіт у нього стає роздутим та тугим, він ледве рухається. До кінця літа тварина майже перестає вилазити з нори, а на початку осені залягає у сплячку.
Тіла сплячих тварин ціпеніють. У такому стані бабака можна брати у руки, термосити, але розбудити неможливо. Життя організму підтримується за рахунок підшкірного жиру.
Навесні тварина прокидається схудлою, кволою та слабкою, як після важкої хвороби. Його шкіра звисає великими складками. Та на весняному трав'яному привіллі бабаки швидко поправляються.