Їжак багатьом знайомий ще з дитинства. В байках і казках ця тварина завжди добра та розумна. Але не всім відомо, що їжаків відносять до ряду ссавців-комахоїдів, які з'явились ще дуже давно, коли Землю населяли динозаври.
Їжаків існує кілька видів, та серед них найбільш розповсюджений і найбільш досліджений — європейський. Він населяє лісостепову зону Європи та Західного Сибіру. Віддає перевагу чагарникам, переліскам та узліссям.
Їжака важко не впізнати завдяки численним голкам, котрими вкрите майже все тіло. Довжина тіла — 25—35 см, маса — 800 г, довжина хвоста — 3 см.
їжак — активна, енергійна тварина з чудово розвиненим нюхом і слухом, які у нього гостріші навіть, ніж у лисиці, вовка, кішки або собаки. Зір у їжаків дуже поганий, вони бачать лише те, що знаходиться у них під носом. Саме ніс допомагає тварині орієнтуватися у навколишньому світі. Іноді кажуть, що їжак бачить носом. До речі, ніс у їжака завжди вологий, адже чим вологіше повітря, тим краще розповсюджуються у ньому запахи.
Їжаки ведуть одинокий спосіб життя і не люблять появи родичів на своїй території.

Стають їжаки жертвами лисиць борсуків, крупних сов і навіть ґав. Але змії їжакам не страшні. Вони нерідко стають для них обідом. Зустрівши гадюку або іншу змію, їжак без усілякого страху підходить до неї і приймає позу для лобової атаки. Коли змія кидається на нього, він нахиляє голову, і зміїний удар припадає на колючки. Розлютована змія шалено продовжує кидатися на колючого противника і скоро її паща стає закривавленою, а змія застигає у нерухомості. Потім їжак спокійно перекушує потилицю змії і з'їдає.
Бувають випадки, коли змії вдається укусити їжака у незахищені голками місця (голову, ніс). Та навіть і тоді їжак залишається переможцем, тому що отрута змій їм не страшна.
У природі їжаки рідко нападають на змій. Лише голодна тварина живиться зміями, ящірками та жабами. В раціон їжаків найчастіше входять жуки, гусениці, черв'яки, слизняки, миші полівки, землерийки, ягоди. Але головна їжа колючої тварини — комахи, яких він поїдає дуже багато — майже стільки, скільки важить сам. За теплі часи року тварині необхідно накопичити багато жиру, щоб з настанням холодів залягти у зимову сплячку.
У місцях, де зима холодна і тривала, їжак улаштовує глибокі зимові нори або займає чужі. Та іноді вони засинають в лігвищі під глибоким заметом, наче під товстою пухнастою ковдрою. Сховища їжаки готують серйозно: утеплюють сухим листям, травою, мохом. Під час сплячки температура їжака знижується з +34° С до +2° С. Зменшується й частота дихання. Навіть у такому стані тварина залишається на сторожі: почувши сторонній звук, він більше згортається і ховає ніс.

З приходом весни їжак просинається схудлим, слабким і починає відгодовуватись і турбуватися про продовження свого роду. Починається шлюбний період. Самці дуже активні і між ними виникають бійки за самок. Під час бійки їжаки намагаються уколоти один одного у вразливі місця.
Сімейним самець залишається недовго і покидає самку ще до народження малюків. їжачиха народжує 2—10 їжачків, які з'являються беззубими, сліпими, глухими, без голок. Та вже через кілька годин на їх ніжній рожевій шкірці з'являються крихітні горбочки, які лопаються і з них показуються маленькі м'які білі голки.
Сліпий їжачок згортатися у клубок не може. Якщо його потурбувати, він набирає загрозливого вигляду піднімає голки й кумедно підстрибує.
У двотижневому віці малюки починають бачити і мають вигляд дорослих особин. Голки до цього часу стають твердими, малюки вміють згортатися у клубок і починають знайомитися з оточуючим світом.
Мати виховує і навчає малюків до кінця літа, а потім вони покидають її назавжди. Молоді їжаки відшукують вільні ділянки, де починають самостійне життя.
Живуть тварини протягом 20 років.